1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 22 »

Явище Бандерофобії в російській свідомості

“Мені не доводилося зустрічати більших консерваторів у національному питанні, ніж росіяни…”‘
Явище, про котре йтиметься в цій статті, належить до числа фундаментальних, базових конструкцій російської ментальности в її ставленні до України та українців. “Бандєровщина” в російській свідомості має мало спільного з бандерівщиною як реальним феноменом української історії. Можна навіть говорити про специфічну російську модель тлумачення цього руху, модель, яка через свої численні ірраціональні елементи дає всі підстави визначати її як міф, складову інших російських міфів на українську тематику2. Ставлення до українського національного руху в колах навіть освічених і ліберальних російських інтелігентів залишається на рівні суто пропагандистському, що змушує згадувати часи радянського Агітпропа з його “об’єктивним” і “науковим” “дослідженням” поглядів ідейних супротивників. Великим поступом в осмисленні цього явища російською свідомістю було б забуття бодай істерично-звинувачувального тону, що панує практично в усіх російських текстах, навіть тих, котрі мають претензію на академічність. У цій свідомості, а ще більше підсвідомості, історична реальність перетворилася на символ, що живе своїм автономним від істини життям. Цей символ надзвичайно активно використовується у багатьох публікаціях, що мають за мету створювати негативний імідж України, окремих її регіонів та політичних сил. Continue reading

Шлях до соціальної роботи


Людина – істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. Так почався і мій власний шлях до соціальної роботи. Стосунки з друзями і знайомими давали мені усі підстави вважати себе дуже чутливою людиною, здібної до емпатії, співчування. Тому я завжди думала про те, що варто було б зайнятися психологією. Єдиним можливим варіантом для здійснення цієї мети у НаУКМА мені здавалася Школа соціальної роботи. Але ті думки були ще невиразні й несерйозні, тим більше, що у мене не було чіткого уявлення про цю магістерську програму і соціальну роботу взагалі. Усвідомлення того, що я хочу займатися саме цим надійшло несподівано після одного страшенно нудного і марудного процесу – отримання втраченого паспорта. Змучившись у бюрократичноих цілоденних безглуздих чергах я відчула необхідність займатися чимось корисним, тобто професією, яка давала б мені змогу побачити реальні результати моєї праці. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії. Проте, останні сумніви щодо правильності вибору шляху минули після практичної волонтерської роботи, спілкування з досвідченими соціальними працівниками. Насправді, навряд чи люди займалися б цим, не отримуючи ніякої віддяки. Які ж позитивні риси я бачу для себе. Continue reading

Християнство в соціосинергетичному контексті


Початок нового тисячоліття став знаковим для християнської спільноти Украї­ни, оскільки саме цей період був ознаменований приїздом на територію країни одного із духовних провідників сучасності Папи Римського Іоана Павла ІІ, а також святкуванням 950-річчя із дня заснування Києво-Печерської Лаври.

Відзначення цих знаменних подій не може бути повним без нового усвідомлення, інтерпретації адекватно знакам сучасності місця, ролі християнства в суспільному поступі людства, адже поява та розвиток цієї релігії ознаменувало собою формування нової соціокультурної дійсності.

З’ясування причин, ініціювавших виникнення, формування та розвиток християнства передбачає вирішення більш загального питання, пов’язаного із розумінням процесів народження, ускладнення, занепаду соціальних структур, джерел, векторів їх потенційного розвитку, пошуком ефективних механізмів, що забезпечують їх інтеграцію в соціальне середовище.

Проблеми розвитку макросоціальних систем, підтримання та забезпечення соціального порядку, інтеграції різних частин соціального цілого із самого початку виникнення соціології знаходились в епіцентрі уваги вчених. Соціальний порядок у засновника соціології О.Конта ототожнювався із процесом розвитку науки, поширенням раціонального, логічного мислення, позбавленого впливу релігійних вірувань; у Г.Спенсера – із появою нових соціальних інститутів, регулюючих складну мережу соціальних взаємозв’язків, із зростаючою складністю соціальних систем та їх поліфункціональністю; у М.Вебера – із тенденцією до раціоналізації, що буквально “пронизує” всі “ніши” соціального буття, зумовлюючи підвищення ефективності соціальної діяльності, а значить, і підвищення балансу соціальних сил; у Е.Дюркгейма зпоглибленням суспільного поділу праці, диференціацією людей по роду виконуваних занять, соціальних ролей та статусів; у Т.Парсонcа — із збалансуванням механізмів диференціації соціальних відносин, що проявляється в збільшенні числа, різноманітності спеціалізованих одиниць всередині системи та інтеграції через розвиток нових форм кооперації, співпраці, тобто, через ціннісний консенсус.

Узагальнюючи погляди класиків соціології щодо шляхів формування та забезпечення соціального порядку, слід відмітити, що, не зважаючи на різноманітність їх підходів, вони розглядали соціальний світ як певний матеріальний, жорсткий об’єкт, як раціональну статичну структуру, розвиток якої можна передбачати, корегувати, спрямовувати в певне русло.

Соціальна практика ХХ століття піддала жорсткій критиці погляд на соціальний порядок як на забезпечення стійкої рівноваги, як на наслідок певних детермінізмів у суспільстві, та ініціювала пошуки соціологами нового альтернативного образу суспільства. Continue reading

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 22 »